Куди поспішаєте, містяни? Кого чи що намагаєтеся перегнати? Гадаєте, під силу вам впоратися з часом, що безжально-байдуже біжить і біжить вперед?.. Зупиніться… Погляньте, який світ навколо! Чи втомилися вже помічати в ньому прекрасне? Те, що наповнює душу щемом і бринить в ній найвищою нотою? Цей вірш – осінній дарунок Полтаві від чудової жінки, вчительки із села Калайденці Лубенського району Ольги Босікової.
Прекрасні поетичні рядки моєї колежанки про те, що найбільшим щастям озивається в людському серці, про любов до отчого краю, його неповторної природи. Вони – про вічне, світле, красиве. Гарних вам вихідних, полтавці!
Полтавське небо. Синє, урочисте.
Збігає день сльозиною свічі
Вже вересень кораловим намистом
Пташині в небі відімкнув ключі.
За мить коротку потяг легкокрилий
В лубенську рідну осінь понесе
А хризантеми в росах запізнілих
Допишуть незакінчене есе.
Хатина отча у серпанку сивім,
Чубаті помідори, синь води.
І скрапують туманом сизі сливи
В зелені дні гіркої лободи.
Легка хмаринка бабиного літа
Якось недбало в крони заплелась,
Полтавонько, зорієш стиглим квітом,
Ти в юність світлу знову одяглась
Вересень, 2015р.