Мої друзі, вітаю всіх вас із цим державним святом. Гадаю, кожному з нас є що сказати у головний для країни день. Усі ми маємо власну думку стосовно того, що значить бути незалежними. Коли я закінчувала школу, урочисто було проголошено Акт Незалежності України. Ми лише починали розуміти, наскільки важливою стала ця подія в нашій історії.
Попри те, що я починала вчитися в радянській школі, не можу сказати, що ми не готові були до змін. Вдячна своїм вчителям, які разом з нами стали на шлях утвердження нашої держави. Вдячна батькам, які віддали мене в 1-ий клас української школи, попри те, що поряд процвітала “престижна” російська і дехто із знайомих переконував маму, що вона зіпсувала цим мені життя.
І ось тепер незалежності вже 27 років! Я вчитель української мови. Моя професія затребувана і насмілюся сказати престижна. Багато чого переосмислюю, відчуваю, що змінююся разом зі змінами в країні. Хочу змінювати на краще і своїх учнів. Переконую їх, що бути незалежними -значить бути відповідальними, небайдужими насамперед до долі держави, а відтак і до своєї особистої долі. Що держава, до якої у нас так багато претензій, – це не лише президент і уряд. Держава – це ми і кожен з нас окремо. І якщо ми чимось незадоволені, говоримо, що держава не чесна, не справедлива, то чи у всьому чесні й справедливі ми?
Ідемо непростим шляхом. Нам складно. Здається, ми й досі на роздоріжжі. Тому дуже хочеться у цей день, аби кожен з нас замислився над тим, як має жити й діяти, аби зберегти так тяжко відвойовану і таку ще “крихку” незалежність. Зробити правильний вибір, дбаючи не про свої особисті інтереси, а про інтереси майбутніх поколінь. Нас знову випробовують. Але, впевнена, ми міцніші, ніж коли-небудь. Слава Україні!