Початок березня – час, коли вчителі-філологи зі всієї України готуються відзначати Шевченкові свята. Кожного року ми намагаємося по-новому поглянути на постать великого поета, хоча зробити це не просто. Сценарій усного журналу «Хочу говорити мовою Шевченка» – це спроба поєднати дві теми “Шевченко” і “мова”. Звідки наша мова? Які її витоки? Яке значення слова Великого Кобзаря в історії української мови? Чому маємо “боліте болем слова нашого”? На ці питання ми з учнями спробували дати відповіді під час заходу.
Усний журнал
«Хочу говорити мовою Шевченка»
Мета: допомогти учням усвідомити важливість рідної мови для консолідації українського суспільства, допомогти зробити вибір на користь української мови в повсякденному спілкуванні; розкрити роль Тараса Шевченка в збереженні й піднесенні рідного слова.
Хід журналу:
Відеофрагмент «Чому ми нею не розмовляємо?»
Напередодні Шевченківських свят ми хочемо поговорити про те, чому ж ми не говоримо мовою, яка є рідною, красу якої визнає увесь світ, яку вивчають іноземні студенти. На разі постає нагальна потреба про це говорити. Ми, учні 11-го класу, майбутні студенти, професіонали в різних сферах життя, розуміємо: настав час діяти, час змінюватися. Ми хочемо жити в іншій Україні: яку визнають і поважають. Ми хочемо спілкуватися своєю мовою, яку заповіли нам наші далекі предки. Мовою, яку для нас врятував наш пророк – великий Тарас Шевченко. Тому й усний журнал, на який ми вас запросили, назвали «Хочу говорити мовою Шевченка».
Слайд 1
Звучить «Ода українській мові»
Серед тисяч мов і чужих діалектів,
Що складають основи великих проектів
Ти одна мелодійна, ритмічна одна,
Ти кохана, надійна і трохи сумна.
В тобі пахощі поля й небесна блакить,
Покалічена доля, що жила самохіть,
Соняхи золотаві і розкішні луги,
Сінокоси в отаві і Дніпра береги.
Синьоока слов’янка, фея гір і долин,
Ти подільське кохання і цариця вершин,
Твоє слово лунає у вустах шахтаря.
Тебе море кохає і простора земля.
Я люблю твої звуки, що так пахнуть зерном,
І не хочу розлуки з українським руном.
Наш сьогоднішній усний журнал ми спробували зробити цікавим і корисним для вас, хто прийшов послухати про рідне слово, хто, можливо, зробив вже свій вибір на користь української, а хтось, може, не поспішає або не вбачає за потрібне це робити. Ми хочемо, щоб для кожного сьогоднішня подорож сторінками усного журналу стала поштовхом хоча б до маленьких, але позитивних змін у його ставленні до рідної мови.
Слайд 2
Сторінка перша «Мово українська, звідки прилетіла, як тут зросла, розцвіла й зарясніла»
Гробниці, кості й мумії мовчать,
А слово вічне, ніби далина.
Із темряви віків, де цвинтаря печать,
Лиш чути письмена…
Так говорив російський письменник Іван Бунін. А й справді, виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії будь-якого народу. Це одне з найістотніших знарядь культури. Протягом багатьох віків учених цікавлять питання: як виникла мова.
«Де ти, пракорінь української мови, од зовися?» – ось одне з питань, яке мають розв’язувати дослідники. Саме відповіді на нього присвячено першу сторінку нашого журналу «Мово українська, звідки прилетіла, як тут зросла, розцвіла й зарясніла»
Слайд 3
Дата появи на світ будь-якої мови не окреслюється днем, роком, десятиліттям чи навіть століттям. Її відокремлення – це не народження дитини, не падіння яблука…» Та чи й дивно, адже лінгвісти встановлюють вік нашої мови від 5 тисяч років (і навіть раніше) до 14 або 7 століть нашого часу.
Слайд 4
Розпочати розмову про ймовірну давність української мови треба, згадавши бодай кількома словами «Велесову книгу». Її автентичність ще й досі не доведена, адже збереглася лише копія. Для одних вона – неоціненний скарб, для інших – сумнівна пам’ятка, підробка. Так вважала передовсім радянська наука. Зараз учені з новим інтересом досліджують її текст, який містить відомості про наших предків-слов’ян, які жили в 12 столітті до нашої ери!
-Тобто наша історія сягати може глибини 2 тисяч років?!
-Так! Уявіть, якою давньою може бути наша мова!
Слайд 5
І йшли віки
І були українці
І сотворилося
СЛОВО
Українське
І сталося так
То сказало собі слово
По-свойому
І благословилося
І прилетіли птиці
І вродилася калина
І було солодко
І було гірко
І стало все називатися
І земля
І матір
І вітчизна
По-Вкраїнському…
На думку польського й російського вченого-сходознвця Михайла Красуського, наша мова найстаріша в Європі, її сліди треба шукати в говірках племен, що кочували південними степами 4-3 ст. до н.е. Він дійшов висновку, що вона давніша за грецьку, латинську і навіть санскрит. Саме вивчення української мови може багато чого пояснити в загальному мовознавстві. Ряд фонетичних явщ, присутніх в українській мові, є і в санскриті.
Михайло Красуський написав і ряд розвідок про виникнення слів. Н-д, слово «три» (і взначенні числівника, і в значенні дієслова) він пов’язував із давнім санскритським коренем «тере» (терти), бо третій середній палець треться об інші.
Давнішою за російську вважав українську російський філолог Федір Буслаєв. Цей висновок він, до речі, зробив, вивчаючи «Слово про похід Ігорів» та інші пам’ятки Київської Русі і твори фольклору.
Інший вчений, Іван Ющук, зрівняв українську з найдавнішою індоєвропейською мовою – латинською і вказав, що в ній найбільше індоєвропейських елементів серед інших мов цієї мовної сім’ї. До того ж, за його словами, українська мова зберегла навіть ті елементи, які латинська втратила.
Та й більшість славістів вважає, що епіцентром поширення слов’янських мов була Україна, навіть серби і хорвати прийшли на Балкани з наших земель, а тому й запозичили багато із нашої мови. До речі, деякі вчені вказують на те, що українська найбільш споріднена з мовою не російською, а сербською.
Цікавою є біографія української мови за Іваном Огієнком, який сказав: «Не було спільної колиски східних слов’ян на середньому Дніпрі». Хтось може з цим не погодитися, але кожна думка має своє обґрунтування, вслухаючись в яке ми робимо власні висновки.
Слайд 6
Ми не закликаємо робити з України та української мови «пуп землі». Але чому б нам і не говорити про винятковість та унікальність нашої держави і мови. За нас це ніхто робити не буде. І поважатимуть нас інші народи якраз тоді, коли ми самі себе почнемо поважати і будемо пишатися своєю давністю.
А щоб до нас прислухалися і не закривали очі на те, що історію світу вже давно пора переписувати, треба зміцнювати авторитет держави на міжнародному рівні. Тоді й будемо почуті, бо нам справді є що доводити. Елементарний приклад: Україна чи не найбагатша на чорнозем країна у світі. Тільки подумайте, скільки цивілізацій мало пройти на нашій території, яке життя тут повинно було буяти, щоб за тисячі й мільйони років перетворитися на цей родючий земельний пласт! Ось вам пожива для роздумів!
Безумовно, найпереконливішою є точка зору, за якою українська мова постала безпосередньо на грунті праслов’янської, в до монгольський період. І процес її становлення розпочався з 7 століття.
Слайд 7
А ось писемність, як ви знаєте, на нашу землю принесли великі просвітники Кирило й Мефодій. Кириличний алфавіт з 11 століття широко застосовується у східних слов”ян. Слайд 7 У середині 14 ст. у нас виникає друкарство. У 1574 році у Львові Іваном Федоровим була видрукована перша в Україні книга «Апостол». Цей друкарський шрифт був складний, після реформ царя Петра 1 його було спрощено й замінено на гражданський. І з 18 століття, пристосований до фонетичного складу української мови, він поширився в Україні. Слайд 8 Тож саме кирилиця лягла в основу нашого алфавіту.
Слайд 9
Мова кожного народу
Неповторна і — своя;
В ній гримлять громи в негоду,
В тиші — трелі солов’я.
На своїй природній мові
І потоки гомонять;
Зелен-клени у діброві
По-кленовому шумлять.
Солов’їну, барвінкову,
Колосисту — на віки —
Українську рідну мову
В дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати
Буду всюди й повсякчас,—
Бо ж єдина — так, як мати,—
Мова в кожного із нас!
Слайд 10
Треба сказати, що українська мова ніколи не переривалася у своїй історії. Вона вперто протистояла утискам польським, угорським, румунським, московським. Ось як сказав про це в палкому вірші вже згаданий нами Іван Огієнко:
І… ворог лукавий все клав перешкоди,
Все ставив розвоєві тами, –
Позбавив він Слово плідної свободи
І сіяв незгоди між нами.
Та вільної річки не спинять тирани,
І мчить вона, чиста й весела, –
Зламала кайдани, загоїла рани,
І спала із Слова омела!
А рідная мова, як сонце, пречиста,
Як перли ясні та коштовні,
Велично всміхнулась разками намиста,
Зійшла нам, як місяць у повні!..
Ми пропонуємо переглянути вам ще один фрагмент, який, напевне, вас дуже здивує.
Відеофрагмент: колядка, яку співають китайські школярки
Сторінка друга. «Слово Великого Кобзаря в історії української мови»
Слайд 11
Учень Ще одна дата для української мови може вважатися доленосною -1840 рік. Рік виходу у світ Шевченкового «Кобзаря»: відтоді нова українська літературна мова стала на важкий, але плідний шлях розвитку і нормативної стабілізації.
Тож особлива сторінка журналу «Слово Великого Кобзаря в історії української мови», бо захід наш має символічну назву «Хочу говорити мовою Шевченка». Адже кожен народ має свого пророка, свого месію. Для українців таким пророком і месією став Тарас Григорович Шевченко. Найбільша його заслуга в тому, що він вивів українців на широку національну дорогу, указав шлях, яким маємо йти. Наш геній був упевнений, що як народ збережемося лише тоді, якщо збережемо свою культуру і мову.
Слайд 12
Учень Саме мову вважав поет найприкметнішою ознакою нації. Слово для нього – серцевина, двигун творчих сил народу, міцний підмурок духовного життя:
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого,
А серце б’ється, ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди.
Учень Свою долю Шевченко прирівнював до долі Ісуса Христа і благав Богородицю:
…Молю ридаючи: пошли
Подай душі убогій силу,
Щоб огненно заговорила,
Щоб слово пламенем взялось,
Щоб людям серце розтопило
І на Украйні понеслось,
І на Україні святилось
Те слово, Божеє кадило.
Кадило істини.
Шевченко повсякчас звертався до історії, сподіваючись, що «сини сердешної України», «лицарські сини» знову воскреснуть, будуть дбати про свою державність і мову:
…Воскресни, мамо! І вернися
В світлицю-хату, опочинь
Бо ти аж надто вже втомилась,
Гріхи синові несучи…
Скажи, що правда оживе,
Натхне, накличе, нажене
Не ветхеє, не древнє слово,
Розтленноє, а слово нове
Між людьми криком пронесе
І люд окрадений спасе…
Про роль Тараса Шевченка в історії української мови сказано багато. Аксіомою стало твердження, що Шевченко – основоположник нової української літературної мови. Так вважають тому, що митець достойно завершив складний і тривалий процес формування української мови на живій народній основі, який розпочали Іван Котляревський, Петро Гулак-Артемовський, Григорій Квітка-Основ’яненко, Євген Гребінка, і відкрив нові, невичерпні можливості для її подальшого розвитку.
Кобзар обробив, відшліфував фонетично милозвучне, синтаксично гнучке, лексично багате, словотвірно потужне українське слово і підніс його до найвищих висот.
Основу ранніх творів Шевченка становить народна лексика і фразеологія, фольклорні образно-стилістичні засоби: дівчинонька, русалонька, ворожка, ненька, блідий місяць, козаченько молодий, біле личко, карі очі):
Перебендя старий, сліпий, –
Хто його не знає?
Він усюди вештається
Та на кобзі грає,
А хто грає, того знають
І дякують люде:
Він їм тугу розганяє,
Хоть сам світом нудить…
Пізніше його мова набуває соціального звучання, поет використовує суспільну, пафосну, абстрактну лексику, загальновживані слова наповнює соціальним змістом (кати, тюрма, кайдани, гармати, запорожці, орда, гетьман). На зміну фольклорним епітетам і паралелізмам приходять героїчні епітети, національні символи. Ключовими стають такі поняття, як воля доля, слава, правда, неволя, рабство, зло:
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно!
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
…Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває…
Шевченко довів до логічного кінця процес нормування української літературної мови, відсіявши випадкове, а зберігши загальнонародне, загальновизнане.
Виділимо ще одну досить важливу заслугу Тараса Шевченка як мовотворця: він був не простим споживачем народної мови, а великим її зодчим. Услухаймося в ніжну, соковиту мелодію його новотворів: довготерпеливий, медоточивий, золототканий, худосильний, убогодухий, пишно-чепурний, вінценосний. І ще: високочолий, великолітній, широкополий, крутоберегий, тихосердний.
А скільки афористичних висловів Шевченка набули загальнонародного звучання:
«Борітеся – поборете!»(Слайд 13), «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине» (14), «Караюсь, мучуся, але не каюся!», «Бо де нема святої волі, не буде там добра ніколи»(15), «Дуріть себе, чужих людей, та не дуріть Бога!», «Любов – Господня благодать», «Нема на світі України, немає другого Дніпра»(16), «І оживе добра слава, слава України», «Добре жить тому, чия душа і дума добро навчилася любить», «Немає гірше, як в неволі про волю згадувать». А ми, учні, особливо повинні прислухатися до Шевченкового:
…Учітеся, читайте,
І чужому научайтесь,
І свого не цурайтесь,
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють.
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого грому.
Вони сяють нам животворним дороговказом, допомагають долати труднощі, уселяють віру й надію на духовно-національне відродження. За великим рахунком, ми, українці, без Шевченка і рідної мови ніхто. Тож доростаймо до рівня Шевченкової свідомості; любімо Шевченка; пишаймося тим, що належимо до нації, котра дала нам і світові цього геніального Поета-Пророка. А ще запам’ятаймо на все життя «чотири подані його науки:
1.Треба Господа любити, 17
2.Треба брата милувати, 18
3.Треба путями добрими ходити, 19
4.Свою Україну любім!» (роздати учням) 20
Кожен з нас повинен відкрити для себе свого Шевченка, як відкрив його колись геніальний український актор Богдан Ступка.
Відеофрагмент
Головним заповітом для нас мають стати пророчі й безсмертні слова Великого Кобзаря:
Свою Україну любіть,
Любіть її… Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Відеофрагмент «Любіть Україну»
Сторінка третя: «Боліти болем слова нашого»
Один із давніх філософів колись сказав: «Краще запалити одну маленьку свічку, ніж проклинати темряву». Щодо цього пропонуємо вам ще один відеофрагмент.
Відеофрагмент про акцію черкаських студентів
Слайд 21
Ви вважаєте, що дбати про чистоту мови не важливо? Глибоко помиляєтесь!
Мандрівець Одіссей, щойно хвиля викинула його на узбережжя Схереї, стривожився, яких людей стріне тут: «непривітних і диких» чи «ясномовних». В останньому епітеті – глибокий сенс:ясність в душі людини – від її мови. Цивілізація – це рівень тієї ясності, просвіти в житті людини. Недарма ж захисник поетів, Меркурій, силою слова змінив первісну грубість людей доброзичливістю, зробив їх, скажемо, цивілізаційними.
Справді, лише тоді відступатиме первісна брутальність, коли належне місце в житті людини посяде найцінніший скарб з усіх отриманих дарів – Слово. Тож хибною є думка: впорядкуємо життя – тоді й за мову візьмемося. Поки тримаємося цієї думки, доти й доведеться крутитися у зачарованому колі, бо ж і тут мали рацію стародавні: «Яке життя – така і мова», – говорив Сенека; і навпаки: «Яка мова – таке і життя». Щоб це коло розірвалося, маємо повернутися обличчям до своєї мови, бо ж ми – це наша мова. І якщо не хочемо бути знеособленими у нинішній глобалізацій ній порі, прислухаймося до порад цього самого Сенеки: поспішаючи у світ – до себе насамперед поспішаймо, бо «хто всюди є, той ніде не є»…
Назва останньої сторінки нашого журналу – «Боліти болем слова нашого». Вона, власне, і є свідченням того, що ми – це наша мова, інакше не боліли б її болями. Не болітиме ними хіба той, для кого мова – просто засіб спілкування. Але якби тільки для цього вона створена була, то, мабуть, би і в нас, як в росіян, називалася б банально фізіологічно – язик. Але ж ми маємо мову, а через неї промовляє не язик – душа!
На жаль, більшість серед нас розмовляє мовою. Якій уже дали назву –суржик. Його називають «гримучою сумішшю», «хохляцьким діалектом», скаліченою мовою українських селян, імперським діалектом, українсько-російським гібридом. Він інший у школі, на вулиці, на ринку, інший у різних регіонах України. Він багатоликий. Такою мовою користується малоосвічена й малоінтелігентна частина населення, байдужа до будь-яких мовних проблем. Невже ми з вами хочемо бути цими байдужими і неосвіченими людьми? «Гибридами»? «Хохлами?», «Покаліченими селюками?»
Чи не смішно нам самим чути зі своїх уст мову духовних плебеїв. Адже і російську мову калічимо ( нестерпним для російської мови «геканням», м’якою вимовою). Усе це надає російській мові в устах такого українця якоїсь неохайності та жлобського відтінку. Тож суржик – це взаємообкрадання, взаємозабруднення мов. А ось чисту українську мову сьогодні вважають мовою елітарною. Тож порада одна: час виживати з себе жлоба; перестати мучити й паплюжити російську; настав час і згадувати українську – нехай це і вимагає від кожного з нас вольових зусиль. Інакше – Україна та українці знехтують своїм історичним призначенням.
Гарна й правильна мова залежить від багатьох критеріїв. І один з них – правильно обрана форма слова, а це мовець повинен відчувати чи не на інтуїтивному рівні. Спробуємо дати вам кілька порад:
1 Нормативними вважаються пари слів: навесні/весною, влітку/літом, взимку/зимою. Але в кого більш-менш розвинуте почуття мови, той все-таки обере перший варіант, бо творення цих слів відбувалося на власне українському грунті.
Узагалі серед наших українських прислівників дуже багато цікавих утворень, звуковий склад багатьох із них просто вражає: буцімто, вмить, водночас, вочевидь, вранці, врешті-решт, всупереч, вщерть, ген, геть, голіруч, горілиць, досі, дощенту, звідусіль, зненацька, знічев’я, зопалу, ліворуч, мимоволі, миттю, мимохіть, мимохідь, нанівець, напрочуд, неймовірно, нишком-тишком, обабіч, онде, осьде, передусім, праворуч, притьмом, спідлоба, шкереберть, щойно, щомить, щосили.
- Нормативними вважаються сполуки: кожного дня і щодня, кожного року і щороку, кожного понеділка і щопонеділка. Той, хто «чує» свою мову, буде вживати слова із префіксом що-: щовечора, щохвилини, щоденний, щосили, щойно, щодобовий, щомиті, щоразу.
- Замість російської кальки «минулорічний» вживайте «торішній», а замість слова «тільки» типово українське «лише».
І головне не бійтеся бути не зрозумілі оточенню. Повірте, наша мова здатна подобатися іншим. Інакше, чи мав би таку популярність у нас і, можливо, ще більшу в Росії Святослав Вакарчук, що всі пісні пише й співає лише українською. Пропонуємо прослухати фрагмент його нової пісні «Моя маленька незалежність». Нехай бажання розмовляти українською стане вашою «маленькою незалежністю» від оточення й обставин, що з якихось причин змушують вас говорити суржиком чи мовою чужою.
Фрагмент пісні Святослава Вакарчука
Ми – держава. Врешті, ми вибираєм президента, ми вибираєм парламент. Ми вибираємо, як нам говорити, куди йти і що будувати. Ми, врешті, вибираєм межі нашої держави.
Та все ж нам би дуже хотілося, щоб справдилися слова Орисі Демської-Кульчицької: «…Я думаю, що через 100 років цієї проблеми не буде, що ми говоритимемо своєю мовою – українською… Мої діди і батьки ще(!) не мали своєї держави. Не минуло й 100 років, як я її маю. Не мине й 100 років – будем мати не тільки свою державу, а державу таку, як європейська будь-яка держава…»
Відефрагмент (останній: мова консолідує націю)