Слова іншомовного походження є одним із шляхів збагачення лексичного складу кожної мови. У різних мовах співвідношення питомих та запозичених слів не однакове — в одних їх більше, в інших менше, що пояснюється багатьма мовними та позамовними чинниками. В українській мові, за підрахунками лінгвістів, чужомовні слова становлять приблизно 10 відсотків.
Наша мова підпорядковує запозичення своїм фонетичним та граматичним законам, часто виробляє до них синоніми з власного лексичного матеріалу (пор. алфавіт — абетка, пейзаж — краєвид, фон — тло) і не боїться втратити оригінальності та неповторності від уживання певної кількості чужих слів.
Стосовно правопису, то потрібно знати правила, за якими запозичення адаптовуються в українській мові.
Зверніть увагу на деякі найголовніші моменти:
- У прізвищах та іменах людей допускається передавання звука g двома способами: шляхом адаптації до звукового складу української мови – буквою г (Гегель) і шляхом імітації іншомовного g – буквою ґ (Ґеґель)
- Буквосполучення th условах грецького походження передаємо літерою т (аптека, антологія, Прометей). У словах, де ми за традицією писали з ф тепер допускається варіант з т (анафема/анатема, ефір/етер, міф/міт, Марфа/Марта)
- За традицією буква h передається нашою х (хобі, хокей, хол)
- Раніше писали винятки: фойе, майя, Гойя, Савойя, Фейєрбах. Тепер: фоє, мая, Гоя, Савоя, Феєрбах
- Буквосполучення au, ou передаємо через ау, оу (Каунас, Лоу)
- У грецьких та латинських запозиченнях буквосполучення au зазвичай передається ав (автобіографія, автор, лавра), а там, де за традицією ми писали ау (аудієнція, лаурет, фауна) тепер допускається варіантз ав (авдієнція, лавреат, фавна)
Подвоєння!!! У власних є!(Марокко, Голландія, Шиллер), крім кк (тепер Дікенс, Текерей з однією к!) У загальних подвоєння немає (алея, клас, масаж, асорті, бароко, інтермецо і т.д.), КРІМ: 1) винятків: аннали, бонна, білль, булла, брутто, нетто, ванна, манна, вілла, донна, мадонна, мулла, панно, пенні, тонна, дурра, мірра; 2) слів, де на межі префікса і кореня збігаються приголосні (ірраціональний, іммігрант та інші); 3) у тих загальних назвах, які утворилися від власних, де було подвоєння (марокканець, бо Марокко)
И, І та Ї в словах іншомовного походження!!!
І пишемо: 1) після приголосного перед голосним та буквами є, ї, й: діагноз, рієлтор; 2)В іменах та прізвищах після приголосного перед наступним приголосним і в кінці слова: Овідій, Дідро, Медічі. Увага! Пишемо: Рудольф Дізель (але: дизель), Єтьєн де Сілуетт (але: силует); 3) у геграфічних назвах після приголосних, крім дж, ж, ч, ш, щ, ц і р перед наступним приголосним, крім j, і в кінці слова (Сідней, Замбезі); 4)Після приголосних у кінці слова (суші, віскі, шасі); 5) Після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед наступним приголосним (ніша, біфштекс, Хілтон)
Ї пишемо після голосного (альтруїзм, круїз)
И пишемо: 1) за традицією в грецьких запозиченнях церковного вжитку (диякон, єпископ, миро, митра, християнство тощо); 2) у загальних назвах після приголосних д, т, з (дз), с, ц, ч, ш, ж (дж), р перед наступним приголосним, крім й (правило дев’ятки): дизель, динамо, шифр, джигіт, циркуль); 3) у географічних назвах після дж, ж, ч, ш, щ, ц перед приголосним (Алжир, Чилі) Але перед голосним і в кінці слова пишемо і (Шіофок, Віші); 4) у географічних назвах після р перед приголосним, крім j (Британія, Крит)