Складання тез та конспекту статті — дуже важливе для нашого часу уміння, яким повинен володіти кожен випускник школи. Це один зі способів вивчення тексту, осмислення, засвоєння і запам’ятовування інформації, яка міститься у тексті.
Тези (від. грец. thesis – “основна думка”) – коротко сформульовані положення наукових матеріалів (статей, лекцій, доповідей), які розкривають суть усієї інформації.
Розрізняють два види тез:
- у формі цитат з першоджерела;
- запис основних положень тексту своїми словами
Конспект (від. лат. соnspectum – “огляд”) – стислий письмовий виклад змісту лекції, доповіді, роботи.
Розрізняють конспекти почутого й прочитаного.
Конспект почутого складається з плану, стисло викладених основних положень, фактів і прикладів. У ньому слухач має змогу занотувати почуте, висловити своє ставлення до цього у вигляді коротких нотаток, зауважень. Аркуш ділять на дві частини: меншу залишають для власних думок, а на більшій пишуть конспект лекції. Конспектувати почуте важче, потрібно встигнути записати головне, а тому варто скорочувати слова, словосполучення. Найчастіше це стосується постійно вживаних термінів, але водночас потрібно обрати певну міру скорочення, щоб пізніше можна було прочитати написане1.
Конспектування лекції – це особливий вид опрацювання наукової інформації, в якому поєднуються процеси слухання та записування, але поєднуються не механічно, оскільки записуванню отриманих даних передує специфічне їх оброблення.
Процеси слухання й відбору відбуваються, зазвичай, паралельно. Це пояснюється тим, що швидкість розумових процесів значно вища, ніж мовних (за хвилину людина вимовляє 90-100 слів, а в думках здатна оперувати 400 словами). Після слухання й відбору інформації наш мозок орієнтується на іншу діяльність – переформулювання відібраних даних, безпосередню підготовку їх до фіксації та записування сформульованого тексту. Це й буде готовий конспект.
Способи фіксації даних можуть бути різними – як мовними (виділення ключових слів, фраз, повний детальний запис), так і позамовними (план, схема, графік, таблиця, виділення ключових понять підкресленням або іншим кольором). До мовних засобів фіксації, які дають змогу відтворити якомога більше даних, належить абревіація, тобто скорочення*
Не змінюючи думки, можна значно скоротити її виклад на письмі. Для цього використовують загальноприйняті скорочення слів – р-н замість район, ст. замість стаття, к-ра замість культура; абревіатури термінів і словосполучень, найчастіше вживаних у лекціях: факультет ТОП і ГРС – факультет технології оздоровчих продуктів і готельно-ресторанної справи; ТЗ – точка зору, НДРС – науково-дослідна робота студентів; математичні й логічні символи (< та > замість менше й більше, = замість дорівнює, збігається). Якщо скорочувати записи, то швидкість конспектування досягатиме 80-90 словами на хвилину, що буде майже дорівнювати швидкості усного мовлення лектора.
Конспект прочитаного робити легше – читач не обмежений у часі й може декілька разів перечитати незрозумілий фрагмент, щоб правильно його занотувати. При цьому можна паралельно користуватися словниками, енциклопедіями.
ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
Завдання 1. Складіть тези тексту
Музика в серці кожної людини
Із незапам’ятних часів людину постійно оточували звуки. Не було ще ніякої музики, але існував спів птахів, шелест листя, дзюрчання струмків. Звуки інформували людину про довкілля. Високий вереск був сигналом тривоги, а свист вітру, шум дощу мали на неї заспокійливий вплив.
Музика — феноменальне явище. її взаємодія з людиною надзвичайна. Мелодійні звуки творять чудо – у людині прокидається й перетворюється душа, змінюється стан, настрій. Музика панує над нашими емоціями, а емоції перемагають навіть фізичний біль.
Музика активізує розумові здібності, працездатність та зосередженість, здатна розвивати та підвищувати інтелект людини.
Стародавні мудреці стверджували, що музика. її перші звуки народились одночасно зі створенням світу. Ще на зорі цивілізації був помічений цілющий вплив музики на організм людини. Під дією чарівних звуків музики відбувалось покращення самопочуття та настрою, зменшення болісних відчуттів, страху, повернення людині бадьорості, енергії.
Отримавши в Єгипті музичні знання, Піфагор заснував в Італії науку про гармонію сфер, затвердив музику як точну науку. Аристотель також стверджував, що музика здійснює вплив на етичне формування людини. Авіценна вважав музику «нелікарським» способом лікування поряд із дієтою, сміхом та запахом.
Музика здатна допомагати молодим людям зрозуміти красу природи, довершеність поезії, живопису, театру, історії свого народу, виступаючи специфічним генератором цілісного ставлення до світу, оскільки справжні естетичні враження, насолоду від зустрічі з мистецтвом дістає лише той, хто вміє уважно слухати, переживати, розмірковувати над почуттями.
Як довели вчені-психологи, систематичне заняття музикою у віці від 5 до 15 років дозволяє значно підняти інтелектуальний потенціал людини, краще розвинути пам’ять, аналітичні здібності, орієнтацію, впливає на позитивну корекцію нервової системи. Західні вчені, провівши багато дослідів і експериментів, прийшли до такої думки: деякі мелодії дійсно наділені сильним терапевтичним ефектом. Духовна релігійна музика відновлює душевну рівновагу, дарує відчуття спокою. Якщо порівнювати музику з ліками, то релігійна музика — анальгетик у світі звуків, тобто вона полегшує біль. Виконання веселих пісень допомагає при серцевих недугах, сприяє довголіттю. Але найбільший ефект
на людину здійснюються мелодії Моцарта. Цей музичний феномен, до кінця ще не пояснений, так і назвали — «ефект Моцарта». Медики встановили, що струнні інструменти найбільш ефективні при хворобах серця. Кларнет покращує роботу кровоносних судин, флейта позитивно впливає на легені і бронхи, а труба ефективна при радикуліті й невриті.
Музика, як, мабуть, ніяке інше мистецтво, може впливати на настрій, створювати його. Всі музичні твори можна умовно розділити на такі, що активізують, тонізують, розслаблюють і заспокоюють.
Музика звучить у середині кожної людини. Все у всесвіті виткане зі звуків музики.
Людина будь-яку музику слухає серцем (За Т. Гавриловою; 388 сл).
Завдання 2 Складіть конспект тексту
Текст 2
Чиї ж ми діти?
Батьки і діти, діти і батьки. Одвічний клубок, тісно змотаний у родовідну спілку. Протягом століть наш народ виробив і опрактикував мудрі моральні критерії цієї неперервності. Вони передавалися з покоління в покоління, залишаючи по собі добру чи оганьблену славу.
Добра пам’ять про батьків чи дідусів, матерів або бабусь завжди переходила і на їхніх нащадків. Саме це змушувало більшість людей увічнитися в родоводі. Але траплялися й протилежні випадки — людський осуд одного з пращурів міг також причепитися і до дітей. І хоч вони в тому не були винні, іменне тавро переходило з покоління в покоління, особливо на тих, хто успадкував риси такого характеру.
Родовідна пам’ять — явище у традиційному вкраїнському побуті унікальне, але, на жаль, майже не досліджене. Очевидно, мало хто вже знає, що було за обов’язок знати поіменно свій родовід від п’ятого чи навіть сьомого коліна.
Пам’ять про своїх пращурів — не забаганка і тим паче не данина моді. Це була природна потреба триматися свого родоводу, оберігаючи в такий спосіб сімейні реліквії й традиції та передаючи їх у спадок наступним поколінням. Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам’яттю, зневажливо називали: «Людина без роду-племені».
Ось так з роду-віку й співіснував тісний взаємозв’язок: батьки намагалися передати в спадок своїм дітям не тільки навички до праці та поведінки, але й залишити добру пам’ять про самих себе; діти ж мали за обов’язок дотримувати й далі розвивати родовідні звичаї. Так привселюдно створювався колективний літопис родинної звичаєвої пам’яті як одна з форм суспільної поведінки. Адже дитина, не засвоївши родовідних цінностей, не все житія залишиться Іваном, який не знатиме свого роду-племені, чиїх батьків він дитя. Звідси й зневажливе ставлення до отчого вогнища, батьківського слова, авторитету старших. На сьогодні вже втратили свою першооснову ввічливі форми вітань, зникли з ужитку вияви шляхетності, зникають традиції… А все це — наше духовне багатство, без якого самовтрачаємося, міліємо. Саме так: там, де руйнується моральний ланцюжок між поколіннями, неодмінно з’являються лагуни. Скільки вже сплодилося таких порожнин! Щоб зліквідувати їх, мусимо починати з першооснов і повертати народові його історичну пам’ять. І починати маємо з найсвятішого: хто ми і чиїх батьків діти? (За В. Скуратівським; 346 сл.).
Успіхів у роботі!