«Найкращий спосіб зробити дітей хорошими – це зробити їх щасливими». Саме ці слова Оскара Уальда спадають на думку, коли ми в черговий раз їдемо в Карпати на такий для нас рідний фестиваль «Рекітське сузір’я». 15-й за рахунком, для нас 9-й, бо долучилися до нього лише в 2010 році, коли привезли сюди своїх перших вихованців, наших «пташенят», з якими вперше відкрили для себе красу Карпат і їх людей – працьовитих, талановитих, небайдужих і щирих.
«У внутрішньому світі людини доброта – це сонце», – ці слова Віктора Гюго дуже точно характеризують людину, натхненна душа якої вже більше десяти років зігріває своїм сонячним теплом талановитих дітей з усієї України. Василь Федорович Тарчинець, великий людинолюб, всім серцем відданий дітям. Завдяки його невтомній діяльності, палкій вірі у свою благородну справу, цей фестиваль існує, живе своїм барвистим життям, дарує нам неповторну атмосферу, в якій і пізнаємо, і творимо, і дивуємося, і наснажуємося на цілий рік позитивом, енергією, творчістю. Кожен, кого вперше торкається перо нашого невтомного ректора, стає не просто новим маліжанином – він стає частиною великої справи – примножувати у світі красу й добро.
«З нетерпінням чекаю моменту, коли наша група на подвір’ї гостинного міжгірського ліцею вкотре отримає щирі привітання й пахучий коровай від наших карпатських друзів, -ділиться враженнями неодноразовий призер фестивалю в номінації «Проза» і «Фото» Павло Касай. – Ми всі в цей момент відчуваємо велике задоволення від того, що знову тут, в серці Карпат, знову зустрічаємося з давніми друзями». Цей коровай символізує не лише гостинність – це ще й символічний знак того, що ми підбиваємо підсумки плідного творчого року, який цього разу був так само врожайним, як і раніше.
Цьогоріч фестиваль проходив під гаслом «Ми зернини в колосі твоїм, Україно», а в конкурсній програмі взяли участь представники 19 областей України. З нашого закладу на випробування відправилися учні, що є членами шкільної мистецької студії «Жар-птиця», якою керує учитель української мови та літератури Ірина Кисла. Біля витоків нашої співпраці з МАЛіЖем були і вчитель зарубіжної літератури Любов Овсяник, а також заступник директора з виховної роботи Тетяна Кривошапка. Тепер на базі гімназії діє філія громадської організації «Міжнародна академія літератури та журналістики».
У цьому році призерами конкурсної програми стали: Софія Худенко (1місце «Фото»), Павло Касай (2 місце «Фото»), Катерина Супрун (3 місце «Фото»), Христина Шевченко (3 місце «Малюнок»). Усі діти отримали грамоти за участь у фестивальній програмі.
Серед нас було багато новачків. Ось як говорить про свій перший досвід участі у фестивалі юна третьокласниця Анна Держговська: «Мені дуже сподобалася наша мандрівка. Я отримала грамоту за свої малюнки, які привезла на фестиваль. Найдужче запам’яталися мені білі вовки, коли ми відвідували вовчу ферму в Синевирському заповіднику. Як добре, що люди там захищають тварин. Ми повинні всі разом зберігати нашу землю, її природу. Саме про це я хотіла сказати своїми роботами, які привезла на конкурс».
«Карпати в моєму серці назавжди, а «Рекітське сузір’я» – це світлий спогад дитинства, який я ніколи не забуду. Це ще й чудовий досвід творчих змагань, дружби й співпраці», – так відгукнулася про фестиваль ще одна його учасниця Христина Шевченко.
Що нового було на фестивалі – 2018? За підтримки Міжнародного Центру ЮНЕСКО філію МАЛіЖ відкрито в Азербайджані – цій сонячній і дружній країні. Приємно, що до нас приєдналися азербайджанські друзі. А познайомили нас із ними учасники львівської делегації, у якій було багато юних митців та журналістів. А їхні вистава «Маленький принц» не залишила байдужим нікого, як і глибока філософія Антуана де Сент-Екзюпері: «Бережи своє величезне дитяче серце!.. Пізнавай світ, отримуй знання, набирайся досвіду…»
Завітала на фестиваль із Чикаго (США) почесна гостя Мар’яна Гриців, внучка фундатора фестивалю – українського поета і громадського діяча Володимира Ковалика, який за життя багато зробив задля плідної співпраці української діаспори США та України. Приємно, що з радістю їдуть на фестиваль маліжани з прифронтової зони, із Слов’янська та Бахмута. Особливо раді бачити цих дітей серед конкурсантів. Це вже наші друзі. Разом ми беремо участь у майстер-класах, радіопрограмах і створенні газет.
Разом мандруємо Карпатами, бо організатори фестивалю дарують всім нам ще й таку можливість. Шипіт, Синевир, старовинна Колочава, заповідники й ферми, розкішні гори, кришталеві струмки, величні гірські перевали – усе спонукає до творчості, усе дарує наснагу, усе відгукується в серцях зернами добра й любові.
А скільки нових переказів почуто нами про цей верховинський край! Один з них повідали на горі Маковиця, з якої відкривається чарівний краєвид села Запереділля. Першими поселенцями його були родини Липеїв та Белів. Вони перші оселилися за Переділом, але на прохання австрійського цісаря, який вподобав ці дикі угіддя для полювання, знову залишили ці місця. За це цісар заплатив родинам велику суму грошей. Перша згадка про Запереділля датується XVIII століттям. А між Воловим (Міжгір’ям) та Переділом на горі було встановлено хрест, як звичайно це робилося між селами на вершинах гір чи перевалах.
«Гори і гори. Вони порізані ущелинами, проваллями, видолинками, тисячами джерел, десятками потоків, що бризкають на гребенях порогів, і в глибині такі прозорі, як зелені самоцвіти» – а це вже писав про чарівну Колочаву славетний чеський письменник Іван Ольбрахт. Та й чи може залишити байдужим будь-кого це верховинське село? Ми відвідуємо його кожного року, не перестаючи дивуватися пишним мутоновим горам, захмареним вершинам, що здіймаються в синє-синє небо, але найбільше людській праці, що створила матеріальну красу на тлі чарівної природи. Саме це засвідчують численні музеї Колочави.
А чи знали ви, що водії ніколи не проїжджають, аби не зупинитися біля Келечинського джерела? Унікального за складом своєї води, що наповнена залізом, кальцієм, магнієм, марганцем. Будете в цих краях – неодмінно відвідайте це джерело, посмакуйте його приємною на смак студеною водою.
В’ються стрічками дороги між горами… Одна веде до кришталевого Шипоту, інша – високо в гору до таємничого Синевиру, ще інша – в старі Рекіти. Якась – в Кужбеї, якась – у Торунь. А найдорожча для нас – веде через Сойми до Міжгір’я. І їдуть нею щороку діти зі Сходу і Заходу, з Півдня, Півночі й Центру України. Їдуть радіти й творити, обмінюватися досвідом і вдосконалюватися, їдуть за сонцем і теплом. Збираються зернята у колос, аби щедрістю наповнити землю, свій край, аби гуртуватися і єднатися в бажанні творити добро на планеті.
Наша сузір’янська родина не горда. Раді новим зустрічам і новим гостям з нових областей. У цьому суть всього того, задля чого їдемо в Міжгір’я, – довести, що Україна унікальна талантами, що від Сходу до Заходу – ми єдині у бажанні змінювати на краще світ, мріяти, ставати окриленими на нові звершення, творити справжню планету добра!
До наступного року, Міжгір’я! До наступного фестивалю, який за пропозицією азербайджанських маліжан, проходитиме під гаслом «Під одним небом живемо!»