“Голоси Енеєвих нащадків”

Під такою назвою в Полтаві проходить творчий конкурс юних гумористів на здобуття щорічної премії ім. І.Котляревського. 9 вересня, у день народження класика української літератури, двоє учнів нашої літературної студії отримали нагороди від міського голови Олександра Мамая, який завітав на урочисте свято, що пройшло в мальовничому куточку  Полтави на Соборному майдані.

У номінації “Проза” третє місце й 1 тис.грн. виборов Едуард Пелих, учень 11 класу Полтавської гімназії “Здоров’я”№14. У номінації “Поезія” заохочувальна премія в розмірі 500 грн. у Павла Касая, учня 6 класу Полтавської гімназії №32. Публікую їхні твори.

Байка про науку

Вийшла в двір, де повно снігу,

на прогулянку сім’я,

щоб навчилося ліпити

бабу снігову маля.

І воно як заходилось –

куля все росте й росте.

Ніби вже й котить втомилось,

але втома – то пусте!

А батьки до нього:

«Досить вже, куди ти ліпиш!»

Кажуть синові малому:

«Снігу стільки не піднімеш!»

А воно немов не чує,

все «ага» чи там «угу»

і, не слухаючи, й далі

котить кулю снігову.

Ніби й гарна вийшла куля,

перевершила маля,

Тож кричить воно:

«Мамуля! Підніми, не можу я!»

Прибігає мама й тато,

піднімають –  «ах» та «ох»!

Треба ж сина виручати –

ліплять бабу вже удвох!

А маля трима відерце,

вже відпочива й сміється…

 

Часто так бува і в школі,

як наука напряга.

Мама каже: «Вчись, Миколо!»

Ну а він: «Угу!» й «Ага!»

Сам же так не вчить і далі

ні історію, ні мову.

І оцінки негативні

носить кожен день додому.

Легко так йому живеться,

ніби котиться з гори:

гра, гуляє і сміється –

та до часу до пори…

Ось уже й кінець семестру,

скоро табель в руках буде.

Вчителі попереджають,

а Микола дує губи.

Бо з усіх предметів поспіль –

як і примудрився тільки! –

у Миколи випливають

«одиниці», «двійки» й «трійки».

Лишенько! Ну що ж робити?!

Сил нема все це «підняти»!

Тож блага матусю й тата

помогли щоб виправляти.

Ті ж – по вчителях у школу!

Кожен сину шанс щоб дав.

Плачуть, просять за Миколу,

щоб «коли» повиправляв!

 

А мораль яка з усього?

Висновок який зроби?

Потихеньку, помаленьку,

а уроки все ж роби!

Бо прогалини в навчанні

за два дні, повір, не зміниш –

виростуть, як сніжна куля,

яку сам вже не піднімеш!

І доводиться благати

захисту у мами й тата.

Хоч «маля» так підросло,

що батьків переросло!        Автор: Павло Касай

 

Про Юру, «антиматематику» й граматику

Що математика – наука складна, знають всі. Не кожному, як кажуть, розкриває вона свої секрети, не кожному, так би мовити, дається в руки. Як там Ньютони, Лобачевські, Остроградські відкривали свої закони – не зрозуміти більшій частині сучасних учнів, проте справляються вони якось із іксами та ігреками, інтегралами, системами рівнянь, пропорціями. Важко…  але ж здає-таки хтось математику на 200 балів!

 А от для семикласника Юри математика – це «темна матерія», чорна діра, закодована інопланетянами (якщо вже говорити астрономічними термінами) інформація. Можна навіть сказати, всередині Юри існувала якась невідома матерія, що з математикою абсолютно не могла співіснувати. Ну є ж, кажуть учені, у Всесвіті ще не відкрита антиматерія, якої, до речі, більше, ніж видимої космічної речовини. Отак і в Юри – суцільна антиматерія, а точніше «антиматематика» – Юру так іноді й називали.

На уроках він навіть не намагався робити вигляд, що хоче щось зрозуміти. Чесно казав вчительці, що її пояснення відбиваються від нього, як горох від стінки (і, повірте, у цьому випадку не йшлося про ідіоматичний вираз). В одній гривні, наприклад, у Юри було 60 копійок. Ну а що ви хочете? Чим одна гривня відрізняється від однієї години? А ікса та ігрека Юра терпіти не міг, бо вони взагалі не вкладалися в його числову картину  (що йому до великих математиків, які в цих символах абстрагували всі можливі числові значення для будь-яких обчислень!), яка обмежувалася половиною таблиці множення.

Учителька вже й не намагалася видавати стурбованість Юриним несприйняттям її предмету, але іноді він таки доводив і її до сказу. Наприклад, осі Х та Y на координатній площині він малював із стрілочками на всі чотири сторони.

І як не намагалася вчителька пояснити, що вверх йде вісь ординат, а вправо – вісь абсцис, тому напрямків тільки два, а не чотири (уявляєте слова «ординат» і «абсцис» у сприйнятті Юри!), результат був завжди один і той же.

Юра малював все те саме, тільки… втричі більшим. Мабуть, думав, що це вчителька не бачить головного у цій загадковій фігурі. Після такого Олена Борисівна хапалася за серце, а не за щоденник Юри. Друге було абсолютно неефективним – його батьки теж нічого вдіяти не могли. «Ну не математик він у нас! Що ж Ви хочете? У чомусь іншому проявить себе», – так відповідали вони на несміливі зауваження вчительки.

Отак одного разу саме в «іншому» він себе і проявив – на уроці української мови. Семикласники виконували вправу, визначаючи граматичні категорії частин мови: рід, число, відмінок. І коли в наступному реченні треба було визначити число (однину чи множину) якогось чергового іменника, Любов Іванівна викликала Юру. Той встав і почав думати.

– Ну, Юро, яке число? – перепитала вчителька.

У відповідь мовчання.

– Юро, говори ж! Яке?

Юра напружено думав.

– Ну годі вже, відповідай, – знову і знову просила Любов Іванівна, а Юра стояв як вкопаний, щось марно шукаючи очима навколо.

Вчителька вже хотіла садити його на місце, бо навколо було піднята маса рук, але тут несподівано, ще раз поглянувши на дошку,  Юра урочисто відповів:

– Вісімнадцяте!

… Любов Іванівна поглянула на записану вгорі дату уроку: вісімнадцяте квітня. Вона тримаючи себе в руках дозволила Юрі зайняте свої місце за партою, а сама подумала: треба буде зняти зі стіни годинник, коли повторюватимуть часи дієслів, щоб, бува, «минулий», «теперішній» і «майбутній» не перетворилися, наприклад, в «десять хвилин другого».

 Що не кажіть, а «антиматерія» – страшна сила.

Автор: Едуард Пелих