Згадуючи «Зенітку» Остапа Вишні…
Посміхнімось щиро Вишні
Й доведемо при нагоді,
Що велику силу мають
Сміх і гумор у народі.
Автор: Тетяна Фісун. Випуск 2009р.
Тож щоб вас розвеселити
І минуле нагадати,
Вам повідать, друзі, хочу,
Що розказував мій прадід.
А оскільки іще хлопцем
Пережив роки воєнні,
Хоче, щоб не забували
Про тяжкі часи буремні.
-Двічі наші відбивали
В клятих німців рідний хутір.
Так їм «гут» чортів давали,
Що ніколи не забути.
В 43-тім пішли в наступ.
Як ми всі тому раділи!
У село ввійшли загони –
Хлібом-сіллю їх зустріли.
І тоді на радість хлопцям
(Бо для нас було це дивом)
У село ввезли «Катюшу» –
Справжню бойову машину.
Засвистіла, зашуміла
І посипалась вогнями.
А солдати жартували:
«Гей, танцюй, «Катюша» грає!»
Між людьми було що й мови
Про оту машину славну.
Навіть пісню про «Катюшу»
Всі співали вечорами.
Донеслась ота «Катюша»
Аж за ліс до діда Марка.
Там була його хатина,
Де жив він й баба Одарка.
А оскільки вже старенький
Був дід Марко й чув погано,
Зрозумів, що та Катюша –
Дівчина в загоні брава.
– Хочу,- каже,- подивитись
На бідову дівку сам я.
Хлопці – в сміх! А дід старенький
На підводу виліз вправно.
Привезли старого в хутір.
-Все, ну годі жартувати.
Діду, ось стоїть «Катюша»,
Гляньте, як почне стріляти!
Вмить вогнями заблищала,
Стала в небо їх пускати.
Гордо в вись дививсь дід Марко:
«Ну, «Катюшо», так тримати!
Бий, рідненька, що є сили,
Ворогів жени з землі.
І мої сини за неї
Десь на фронті полягли».
Обернувсь до нас дід Марко,
Посміхнувся: «Жартуни!
А «дівча» воно хороше,
Хоч з залізними крильми.
Добре провели старого.
Як я все не зрозумів?
Ще й питав в них, як Катюша?
Кажуть: «Б’ є вражих синів!»
Ось такі траплялись жарти.
Посміхніться щиро й ви.
І, погодьтесь, добрий гумор
Мусить жити між людьми.
3 місце на республіканському етапі конкурсу “Посміхнемось щиро Вишні“