це
Українська
Жінка
у темний
час біди
сучасна
як ніколи
красива
як завжди
і знову дехто
з персон
публічних
(так ніби діє
на руку русні)
пробує
всім нам
тут розказати
що має значення
а що ні…
а я при думці
своїй лишаюсь
моя позиція
доволі проста
“язьlк”
можливо
й не має
значення
а мова
має
вона свята
посеред
неба
що попелом
стало
тут
біля сірих
зруйнованих
стін
звучать
гармати
але
не мовчать
музи
тому
буде
майбутнє
у тебе,
Ірпінь
хто хоч раз
приміряв солдатське взуття
зімкнув в горлі відвагу
вбив у серце закон
став під сурми
уплівся в коріння трави
одягнув залізний жетон
разом з Христом
бо мусив..
той тільки пізнав
куди насправді ведуть
кам’яні дороги
якими ходив Ісус
*Навіяне поезією Сергія Жадана “Солдатське взуття – саме для цих кам’яних доріг…”
моя мова
з черешневими очима
з горіховим волоссям
зі сльозою на щоці
в пробитій касці
в міцному взутті
з затиснутим автоматом
у чорній руці
з простреленим плечем
з вогнепальними ранами
у серці тих, кого
вбили незламними
жорстка на дотик
злітає вихором
вона в повітрі
я нею дихаю
немов із вирію
вертає веснами
у рідній мові
з Христом
воскреснемо
руда зима
мов стара
облізла лисиця
то затаїться хижо
то раптом скажено
б’є по містах
блискавицями
стираючи
сніг на порох
забиваючи дух
на кухні
єдине від сина
зелений фартух
і небо навпіл
і місяць на безліч
уламків
і зорі мов миші
по норах аж до
світанку
і зойк
плач
стогін
аж по шкірі мурахи
коротше
це якийсь
новий жанр на зразок
симфонії жаху
і як пережити
як прожити усе це
вмерти б отак
та кров по аорті
у саме серце
і хочеш чи ні
чи можеш дихати
воно тебе не питає
видих- вдих
кисень в легені
життя триває…