“Все інше – вірші…”

Чудова тепла зустріч із молодими полтавськими поетами Анною Ютченко, Андрієм Коноваловим та Макаренком, учасниками мистецького об’єднання “Magnum Оpus”, відбулася в нашій гімназії кілька днів тому.  Старшокласникам справді пощастило послухати тих, хто своєю творчістю, захопленнями, громадською діяльністю творить культурне життя нашого міста, долучає полтавців до надбань сучасної української літератури,

Це спільнота творчих особистостей, які постійно шукають нові шляхи для створення культурного простору довкола себе, які несуть і в наші школи, і в модні клуби моду на якісну літературу, музику, на цікаве й насичене життя серед талановитої творчої молоді.

Як учитель розумію, що саме такі зустрічі – це можливість для старшокласників побачити, що існує інше життя – життя з поезією, неповторне, красиве, хвилююче…

Учнівські “спасибі” після зустрічі – лише підтвердження того, що таке спілкування як повітря необхідне нашим дітям, на жаль, у більшості своїй далеким від поезії, та й від літератури взагалі.

А тут перед ними зразу три яскраві постаті, харизматичні й дивні: Анна Ютченко, яка увійшла в список 11 фіналістів одного з найпрестижніших поетичних конкурсів — «Молода Республіка Поетів», що об’єднує митців зі всієї України. Макаренко – харизма й енергетика якого підкорила серця не лише дівчат, але й хлопців. І, звичайно ж, Андрій Коновалов – поет, любитель перфомансу і просто гарний молодий “без п’яти хвилин” учитель, який зараз проходить практику в десятому класі і який, на відміну від багатьох звичайних студентів, із задоволенням готується до уроків, цікаво їх проводить і якого так чекають кожного разу учні.

Можна ще  багато говорити про зустріч з молодими митцями, але краще почитайте їхні вірші.

Анна Ютченко

споглядання

споглядаю тонку тінь осені
що мов ріка тягнеться поміж оголених дерев
поміж холодної слабкої трави
і поміж слідів на потрісканій землі

споглядаю вогке пожовкле листя
що виблискує під світлом ліхтарів
ніби каміння на дні

споглядаю як вогні ніби зернята
ростуть з чорноти
і як розпливається світло колами по воді

споглядаю і свою принишклу тінь на березі

слухаю сухі голоси очерету
слухаю шурхіт піску
слухаю як надщерблене лице ріки
поглинає моє відображення

як тиха й тонка тінь осені
підпиває до моїх ніг

Макаренко

а не получится наверно

стихи писать не о тебе
зашить глаза и взрезать вены
остановив беспечный бег
отдать тебя всей этой швали
толпе заморских пиджаков
чтоб рушныками вытирали
они с «граблей» святую кровь

а не получится покамест
есть хоть один/одна как я
кого уставшими руками
качала ты моя земля
кого поила ты солёно
теплом и грустью с этих рук
кого баюкали с пелёнок
пономарёв и вакарчук

а не получится не думай
пусть я сопьюсь, но не пропью
днипровские седые тучи
и мову нежную твою
на газ россий и блеск америк
не променяю колыбель
и не получится наверно
стихи писать не о тебе.

Андрій Коновалов

наші пальці кохали щиріше за ваші серця
мої губи відда́ніші слуг королеви
твоі груди святіші самого творця
хоча цнота гріховніша подвигу єви

я спав із жінками частіше твоіх повік
[та й взагалі]хороше про мене думала тільки мама
ти перша дала зрозуміти, що я чоловік
хоча дарувала любов брудну не одна самка

кожна вважала потрібним вколоти “кобель”
тільки ти не повірила в цю теорему
до тебе, як в казці – тридев’ять земель
але ґрунт цей родючіший за чорноземи

часом рядки мої слухали повні зали
іноді навіть просили читати іще
але тільки ти серед ночі приходила на вокзали
аби не заскочити в ліжко, а вткнутися носом в плече

∗∗∗

ти навіть не знаєш кольору моїх очей

хоча наші віі тонули в цілунку не раз

якщо досі ліжком не стало моє плече

то вірить в любов вже на третій зустрічі-пас

 

даруєш ти жвачки лав іс-тягучу печаль

мов супернику джеби разючі мухамед алі

запасу епітетів-слів позаздрив би даль

але це тепло сальвадора десь там у далі

 

мене обіймаєш при всіх лише в смс

а при зустрічі очі ховаєш додолу

твоі руки на грудях-холодний компрес

на долонях написано не нашу долю

 

зрозумів вже із першого дотику, що тебе лю

коли подихи наші переплелись в караван

але ми стоімо, не давши ім’я кораблю

а на шлюпці навряд перейдемо сухий океан

 

своє серцебиття ти не хочеш зі мною ділить

тому наша кардіограма, кохана, пряма

на колишнє я завтра натисну delete

добрий ранок. моя пам’ять для тебе німа