«Як у нас на фестивалі…»

Як у нас на фестивалі
Відкриття фестивалю. Запалення ватри.

Катерина Малюга вже впяте стала учасницею фестивалю «Рекітське сузір’я». Пропонуємо інтерв’ю з юною, але досвідченою  маліжанкою

– Доброго дня, Катрусю! Ми знаємо, що ти цього літа брала участь у фестивалі «Рекітське сузіря», що проходить на Закарпатті в мальовничому селищі Міжгіря. Розкажи нам про фестиваль, як там все відбувається.

– У цьому році з усіх, хто брав участь у фестивалі від нашої гімназії, я виявилась найдосвідченішою. Це були мої п’яті відвідини Карпат. А починалось все так… Моя мама дізналась, що гуртківці «Жар-птиці» вдруге збираються на фестиваль художників, фотографів, поетів та журналістів «Рекітське сузір’я».

Як у нас на фестивалі...Їхати просто на екскурсію не хотілося, тому я, тоді ще другокласниця, відібрала малюнки, виконала витинанки, заповнила анкету учасника і почала готуватись до подорожі.

– Чого ти очікувала від участі у фестивалі?

Найбільше я мріяла побачити гори, дізнатися, що таке фестиваль і побачити гірську ватру. До речі, у той рік, коли я приїхала в Міжгір’я вперше, я, як наймолодша учасниця фестивалю, мала честь її запалювати.

– Якими були твої перші враження і що найбільше запам’яталося?

– Як нас зустрічали гори! Ми живемо на базі професійного ліцею, і перше, що ми бачили, коли прокидалися, – це вершина гори. А найказковіше явище, яке щастило нам бачити, – це як народжуються хмаринки! Пара з верхівок дерев підіймається вгору, з’єднуючи землю і небо. Від цього аж подих перехоплює.

– Скажи, будь ласка, фестиваль, на твою думку, це просто розвага чи дещо більше?

– Гарним досвідом для нас, учасників, стає спілкування один з одним, із членами журі, а також майстер-класи з улюбленої справи. Щороку я учасник у двох номінаціях – «Художнє фото» та «Малюнок». На майстер-класах у номінації «Малюнок» ми завжди з художником малюємо натуру. Минулого року «вилазили» високо на гору і намагались відтворити красу навколо нас. Цього року на подвір’ї  ліцею нам позували дві дівчини в традиційних народних костюмах Закарпаття.

Як у нас на фестивалі
Майстер-клас художників

Так виходить, що в номінації «Художнє фото» щороку змінюється голова журі, але, виявляється, що це на краще. У кожного митця свої секрети, своє бачення.

– Як ти обираєш роботи для конкурсу? Що взагалі тобі цікаво знімати як юному фотомитцю?

Що найперше потрапляє до обєктиву твоєї фотокамери?

– Мої роботи для конкурсу щороку різні.  Здебільшого це залежить від віку (ви ж розумієте, що в одинадцятирічному віці вже по-іншому дивишся на світ, ніж тоді, коли я навчалася, наприклад, у другому класі), настрою, подій навколо.

У 2013 році я привезла на конкурс цікаве фото братика з його першого дня народження, а член журі тоді сказав, що діти і тварини найкращий матеріал для зйомок. Тоді я посіла І місце у своїй віковій групі.

Як у нас на фестивалі
Братик. Перший день народження

А в 2014 році одна з моїх робіт мала назву «Серце міста» Мені дуже подобаються «сердечка», і я бачу їх у всьому. Так вийшло й тут – я побачила калюжу у формі серця, а в ньому відбивалося моє місто.

Як у нас на фестивалі
Серце міста

Багато в мене є фото різноманітних квітів, пташок та комах, пейзажів з місць, де я буваю.

– Чи допомагає тобі хтось у твоїх творчих шуканнях?

– Перший мій помічник та порадник – це мама. Вона ж і перший строгий суддя. Звичайно ж, допомагає мені відбирати фото для конкурсу. Колись і її портрет був серед конкурсних робіт.

– З якою технікою ти працюєш? На що знімаєш свої «шедеври»?

– Фотографую на звичайну цифрову «мильницю» Kodak. А зараз здебільшого планшетом ASUS. Цьогорічний майстер-клас з фотографування ділив усіх на «кеноністів» та «ніконістів». Для мене це поки що мрія, але я вважаю, що головне впіймати мить, передати емоцію. Мабуть, це і дозволило мені отримати свої перемоги: у 2011році ІІІ місце в номінації «Образотворче мистецтво»,

у 2012р.- спеціальний приз журі «За перші кроки» («Художнє фото»), у 2013р.- І місце («Художнє фото») і  ІІ місце («Образотворче мистецтво»), у  2014р.-ІІ місце («Художнє фото»), ІІІ місце («Образотворче мистецтво») і в 2015р.- І місце  у номінації «Художнє фото». Паралельно, поза конкурсом, проходив шашково-шаховий турнір. Серед дівчат молодшої вікової групи я посіла ІІ місце.

– Розкажи детальніше про сам фестиваль?

– Фестивальна програма складається із урочистого відкриття, потім головний конкурсний день, майстер-класи, екскурсійний день та закриття фестивалю. Цікаво у всі дні, але екскурсійний день – це справді щось! Щороку заплановані такі екскурсії: до озера Синевир, до реабілітаційного центру бурих ведмедів та музею під відкритим небом «Старе село» в с. Колочава.

– А де найцікавіше для тебе як для творчої людини?

– Екскурсія до оз. Синевир! Це найчарівніша подорож з усіх, там казковим є все.

Як у нас на фестивалі
Чарівне озеро Синевир

 

До самого озера веде наймальовничіша дорога в Україні, протяжністю два кілометри. Ти йдеш вгору в оточенні найвищих дерев – смерек, які велично і дружньо супроводжують тебе в чарівний світ природи Карпат. Подолавши шлях, ти не одразу бачиш озеро. Спочатку минаєш колоритних продавців карпатських сувенірів – меду, чаїв, чорниці,намиста, магнітів і різного дріб’язку, а вже потім бачиш його – дзеркально нерухоме Синевирське озеро. Не дивлячись на галас збуджених туристів, тут відчуваєш спокій та рівновагу. Сідаєш, трохи втомлений,  на лаву і поринаєш в роздуми. Але сидиш так не довго, бо вже всі діти побігли до води годувати рибок. Риболовля на озері заборонена, тому тут хмарами до берега приходить мальок. Знаючи це, ми набираємо з собою, ще в їдальні, шматочки хліба. Звичайно ж, непідготовлені туристи дивляться на нас із заздрістю. Люблю цю подорож, ці миті, Синевир.

– А відвідуючи щороку одні й ті самі місця, ти навчилася бачити щось нове?

– Звичайно! Так у цьому році дорогою на Синевир ми зупинились біля військової фортифікаційної системи «Лінії Арпада». Це численні залізобетонні конструкції протитанкового захисту, дзоти, доти, бункери вздовж лінії Карпатських гір. Цікаво було ходити тими стежками, зазирати в історію крізь люки укриттів. Ми побачили, що народ, який захищає свою землю, здатний створити неймовірне.

– Як проводять свій час учасники фестивалю, що люблять робити найбільше?

– Найбільша розвага для маліжан ( МАЛіЖ- Мала Академія Літератури і журналістики) – це виїзд на підйомник в селі Пилипець. Ми розбиваємось на пари, застрибуємо в свої крісла і летимо, як птахи, над стежками, чорничними хащами, високо в небо. Діставшись вершини, щасливі, занурюємося в кущі чорниць і їмо їх прямо з гілочок.

Як у нас на фестивалі

Так триває, доки всі нафотографуються, наїдяться ягід, належаться на траві, і тільки тоді ми всі з фіолетовими язиками спускаємося на землю.

– Чи є задумки на наступний рік?

– Так. Цьому сприяють нові враження. Я дуже сумую за фестивалем і вже зараз починаю готуватись до наступного. Приєднуйтесь!

2 коментарі до “«Як у нас на фестивалі…»”

  1. Дуже прекрасна оповідь про наш диво фестиваль-конкурс, який щороку скликає і творчо загартовує юнь Украіни та заордоння.Даруц Боже здоров,я і добра нам усім. Знайте, я із нетерпінням чекаю вас на порталі дистанційного навчання МАЛіЖ, газеті ,,Сузір,я,, та казковому Міжгір,і!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.