Автор: учень 11 класу Едуард Пелих. Найбільше його захоплення -народні танці. Уже багато років є учасником Народного художнього колективу ансамблю танцю «Барвінок», з яким виграв не одне Гран-прі на міжнародних конкурсах. Пробує себе в різноманітних медіапроектах.
“Барвінкова” феєрія
Ось і відлунали останні травневі акорди чергового звітного концерту народного художнього колективу Ансамблю танцю «Барвінок», який уже півстоліття радує полтавську публіку (і не тільки полтавську, адже ансамбль неодноразовий переможець і володар Гран-прі численних всеукраїнських та міжнародних конкурсів та фестивалів) не лише справжнім мистецтвом танцю, але й атмосферою творчої наснаги, неймовірного завзяття, феєрією почуттів та емоцій.
Здається, кожного року все проходить, як і завжди, на високому рівні, з величезною самовіддачею юних танцівників. Проте кожне таке свято по-своєму особливе. Для когось – це перше публічне визнання, для когось – можливість зібрати на свято танцю всі свою родину, а для багатьох барвінчат – прощання зі світом дитинства, з колективом, бо вони в ньому вже випускники.
Мабуть, відчуваючи, що наступного року випускником буду я, цього разу танцював як ніколи. Навіть не знаю, чи зможу в наступному році перевершити себе нинішнього. Цей концерт став – і не тільки для мене – справжньою феєрією, фантастичним вибухом емоцій. Ми, як кажуть, спіймали кураж, наші серця билися в одному ритмі та й дихали ми, мабуть, в унісон. І кожен з нас – мов неповторна квітка в барвистому вінку народного танцю: запального циганського, експресивного молдавського, темпераментного грузинського і, звичайно ж, квітучого й летючого українського гопака. І кожен з них це не просто своєрідна хореографія, оригінальні костюми, музика. У кожному – неповторний світ, культура, історія, душа народу. Вивчати їх – це як вивчати іншу мову – тільки мову тіла, рухів, емоцій. Як, скажіть, глибше можна осягнути душу іншого народу?!
Я вдячний «Барвінку», що навчив мене це відчувати.. Може, тому, коли виходжу танцювати гопак, я, як і всі мої друзі, відчуваю особливе натхнення. Те, що я – українець, хочеться втілити в кожному па, в кожному русі, погляді. І овації залу у фіналі дають змогу зрозуміти, що так, ти це зробив, відпрацював на всі сто! І як же урочисто стояти на сцені в цей момент, в оточенні, друзів, однодумців, викладачів, які вели нас до цього успіху! І ніякі шоу, проекти (чи «Танцюють усі», чи інший) не вартують тих емоцій, які відчуваєш на сцені, де прожив частину життя, бо вона і є життя. І якщо хтось приходить в танці лише з метою пізніше виступити в шоу, заробити на танцях дешеву популярність – танці, це моя думка, не для вас.
А «Барвінок» вкотре випускав у світ мистецтва, у світ життя своїх добрих друзів. Хай щастить усім!
Едуард Пелих