лютий
такий
самий
невпевний
як і я..
і хто дужче
з нас?
його підганяє
весна
мене – час
буває
відвертим
зі мною
а то й
з дурними
порадами..
він ще досі
пахне війною
а моє
волосся
трояндами
закутуєш
печаль
в застебнуте
пальто
шукаєш
власну тінь
в знеструмлених
будинках
самотні
ліхтарі
стривожені авто
і замість
теплих сліз
неонові
сніжинки
коли ранок
зустрічає білим
і навколо все
здається дивом
білими
здаються
і слова
наче іншого вже
кольору й нема
білі квіти
люди
білі миші
білий сум
і спокій
біла тиша…
ну скажіть
хіба не чарівна
у своєму білому
зима
так зимно
так ніжно
ледь жовто
ледь сніжно
так стримано
біло
і срібно
й несміло
у краплі
розмито
розведено
в тінях
і ледве
помітно
сніжинки
на віях
в мереживі
вулиць
в структурі
локацій
зніма
чорно-біле
весна
аніме
де
подихом
грієш
де
поглядом
вабиш
де
березень
ніжно
обіймає
мене